Як побороти булінг: інструкція для дітей, батьків та вчителів

Згідно з дослідженнями, 24% українських дітей хоча б раз стикались із цькуванням у школі. З них менше половини розповідало про цей досвід батькам, рідним та друзям. Дуже часто булінг призводить до непоправних наслідків, а тому останнім часом у світі активно говорять про те, як зупинити шкільне насилля. Центр права людини ZMINA на основі матеріалів ЮНІСЕФ підготував інструкцію для дітей та дорослих, аби правильно та своєчасно реагувати на прояви цькування. ЩО ТАКЕ БУЛІНГ ТА ЯКІ ЙОГО ПРИЧИНИ Булінг – це агресивна і вкрай неприємна поведінка однієї дитини або групи дітей по відношенню до іншої дитини, що супроводжується постійним фізичним і психологічним впливом. Кривдники можуть знайти безліч причин щоб цькувати дитину: зовнішність, що не вписується у загальноприйняті рамки, поведінка, думки, які не збігаються з думкою більшості, тощо. Яскравими прикладами булінгу є словесні образи, навмисне неприйняття дитини до колективу, шантаж та навіть побиття."Успіхи у навчанні, матеріальні можливості та навіть особливості характеру можуть стати основою для булінгу. Крім того, жертвою булінгу може стати також той, кому складно спілкуватися з однолітками, хто поводиться відлюдкувато чи, навпаки, провокативно", – зауважують психологи. Частіше за все люди, що цькують, вважають, що це смішно і в цьому немає великої проблеми чи трагедії, а також, що дорослі не будуть звертати на це увагу. ЯК ВІДРІЗНИТИ БУЛІНГ ТА СВАРКУ МІЖ ДІТЬМИ Булінг супроводжується реальним фізичним чи психологічним насиллям: жертву висміюють, залякують, дражнять, шантажують, б'ють, псують речі, розповсюджують плітки, бойкотують, оприлюднюють особисту інформацію та фото в соціальних мережах. В ситуації булінгу завжди беруть участь три сторони: той, хто переслідує, той, кого переслідують та ті, хто спостерігають. Якщо булінг відбувся, він може повторюватися багато разів. ЯК ЗРОЗУМІТИ, ЩО ВАШУ ДИТИНУ ПІДДАЮТЬ ЦЬКУВАННЮ Перше, що треба зрозуміти – діти неохоче розповідають про цькування у школі, а тому не слід думати, що у перший же раз, коли ви спитаєте її про це, вона відповість вам чесно. Тому головна порада для батьків – бути більш уважними до проявів булінгу. Якщо ваша дитина стала замкнутою, вигадує приводи, щоб не йти до школи, перестала вчитись, то поговоріть з нею. Причина такої поведінки може бути не у банальних лінощах. Також до видимих наслідків булінгу відносять розлади сну, втрату апетиту, тривожність, низьку самооцінку. Якщо дитину шантажують у школі, вона може почати просити додаткові гроші на кишенькові витрати, щоб відкупитись від агресора.Якщо цькуванню піддають вашу дитину, то обережно почніть з нею розмову. Дайте зрозуміти, що вам можна довіряти, що ви не будете звинувачувати її у тому, що вона стала жертвою булінгу. Розкажіть дитині, що немає нічого поганого у тому, щоб повідомити про агресивну поведінку щодо когось учителю або принаймні друзям. Поясніть різницю між “пліткуванням” та “піклуванням” про своє життя чи життя друга/подруги.Також не слід у розмові з дитиною використовувати такі сексистські кліше, як "хлопчик має бути сильним та вміти постояти за себе", "дівчинка не повинна сама захищатись" та інші. Це тільки погіршить ситуацію. ЩО РОБИТИ, ЯКЩО ТИ СТАВ ЖЕРТВОЮ БУЛІНГУ? Перше і найголовніше правило – не тримати це у секреті. Розкажи друзям, знайомим чи рідним про те, що тебе ображають у школі, цього не слід соромитись. Інколи допомогти з вирішенням складної ситуації у школі може абсолютно не пов’язана з цим людина: тренер у секції, куди ти ходиш після школи, або вчитель, до якого ти ходиш на додаткові заняття.Також не слід звинувачувати себе у тому, що тебе цькують. Ми говорили раніше, що кривдникам легко знайти жертву булінгу, адже для цього слід просто якось відрізнятись від оточуючих. Якщо цькування у школі перетворились зі словесних на фізичні – йди до директора школи або завуча та докладно розкажи їм про це. Також повідом про ситуацію батьків. Якщо у школі є психолог, то можна сміливо звернутись до нього, щоб відновити відчуття впевненості у своїх силах та зрозуміти, як діяти далі. ЩО РОБИТИ, ЯКЩО ВИ СТАЛИ СВІДКОМ ЦЬКУВАННЯ? Якщо цькують твого друга чи подругу, то одразу звернись до дорослих: вчителя, старших товаришів, родичів, батьків тощо. Якщо твій друг чи подруга поділилися з тобою, що вони потрапили у ситуацію булінгу, обов’язково говори з ними про це — вони потребують твоєї підтримки. У жодному разі не слід приєднуватись до групи, що цькує, та висміювати проблеми свого друга чи подруги. Якщо ви дорослий, який потерпав від булінгу колись, то не проходьте повз. Спробуйте захистити дитину, яку ображають. При цьому не слід ображати дітей, які цькують, адже деякі роблять це, тому що самі постраждали від насильства (вдома, у спортивній секції, в іншій школі тощо). У таких випадках вони можуть виміщати свій біль через знущання і приниження слабших за себе. Деякі діти булять, щоб ловити на собі захоплені погляди оточуючих, а відчуття переваги над іншими приносить їм задоволення. До того ж, нападаючи на когось вони захищаються від цькування. Іноді такі діти дуже імпульсивні і не можуть контролювати свій гнів. У таких випадках справа нерідко доходить і до фізичного насильства. Спробуйте повідомити про булінг людей зі школи, де це відбувається, або батьків дитини. ЩО РОБИТИ, ЯКЩО ІНШИХ ЦЬКУЄШ ТИ? Зрозумій, булінг – це твої дії, а не твоя особистість. Ти можеш ними керувати та змінювати на краще. Пам’ятай, що булінг завдає фізичного та емоційного болю іншому, а тому подумай, чи дійсно ти цього прагнеш? Деякі речі можуть здаватися смішними та невинними, проте вони можуть завдати шкоди іншій людині. ЯК ДОПОМОГТИ ДИТИНІ, ЯКА ЦЬКУЄ ІНШИХ Ми вже казали, що в ситуації булінгу завжди беруть участь три сторони, а тому, коли ви дізнались про цькування у школі, не слід забувати про тих, хто ображає. Психологи зауважують, що дитині, яка булить інших, увага та допомога потрібна не менше, ніж тій, яка страждає від булінгу. Відверто поговоріть з нею про те, що відбувається, з'ясуйте як вона ставиться до своїх дій і як реагують інші діти. Ви можете почути, що "всі так роблять", або "він заслуговує на це". Уважно вислухайте і зосередтеся на пошуці фактів, а не на своїх припущеннях. Не применшуйте серйозність ситуації такими кліше, як "хлопчики завжди будуть хлопчиками" або "глузування, бійки та інші форми агресивної поведінки — просто дитячі жарти і цілком природна частина дитинства". Ретельно поясніть, які дії ви вважаєте переслідуванням інших. До них відносяться: цькування, образливі прізвиська, загрози фізичного насильства, залякування, висміювання, коментарі з сексуальним підтекстом, бойкот іншої дитини або підбурювання до ігнорування, плітки, публічні приниження, штовхання, плювки, псування особистих речей, принизливі висловлювання або жести.Спокійно поясніть дитині, що її поведінка може завдати шкоди не тільки жертві, а й усім оточуючим. І щодалі це заходитиме, тим гірше булінг впливатиме на всіх учасників. Дайте зрозуміти дитині, що агресивна поведінка є дуже серйозною проблемою, і ви не будете терпіти це в майбутньому. Чітко і наполегливо, але без гніву, попросіть дитину зупинити насильство. Скажіть дитині, що їй потрібна допомога, а тому ви тимчасово триматимете зв'язок з учителями, щоб упевнитись — дитина намагається змінити ситуацію. Загрози і покарання не спрацюють. Можливо, на якийсь час це припинить булінг, та в перспективі це може тільки посилити агресію і невдоволення. Буде зайвим концентрувати увагу на відчуттях дитини, яку булять. Той, хто виявляє агресію, як правило відсторонюється від почуттів іншої людини. Пам'ятайте, що агресивна поведінка та прояви насильства можуть вказувати на емоційні проблеми вашої дитини та розлади поведінки. Порадьтеся зі шкільним чи дитячим психолом .Чому виникає булінг щодо вчителя? Часто булінг проявляється таким чином: вчитель проводить урок, а школярі не звертають на нього уваги й навмисно голосно розмовляють та займаються своїми справами. Іноді доходить і до того, що діти починають жбурляти в учителя, скажімо, папірці та відкрито насміхатися. Здебільшого, усі зусилля педагога припинити це – марні. Як стверджує психологиня Віра Романова, явище булінгу педагоги озвучують тоді, коли ситуація вже критична. На перші прояви ж – “заплющують очі”. Однак з проблемою потрібно починати працювати одразу, тоді більша вірогідність її успішного вирішення. Сподіватися ж на те, що ситуація покращиться сама собою, не варто. У більшості випадків, за словами експертки, “булерами” є підлітки. Вони вже починають шукати себе і не вважають авторитетом батьків чи вчителів. А також – хочуть поводитися, “як дорослі” і, водночас, періодично “стрибають у дитинство”, що робить їх безвідповідальними. Натомість діти молодшого шкільного віку краще розуміють, що вимоги вчителя потрібно виконувати. Психологи пояснюють, що передусім виникненню булінгу “сприяють” часті розмови про те, що в сучасному світі наявність освіти не є необхідністю. Відповідно, коли батьки “змушують дітей” іти до школи, а вчитель, натомість, “перегинає палицю”, позбавляючи їх свободи, – підлітки починають бунтувати. Отже, підлітків заплутує подвійність думок дорослих з приводу навчання. З одного боку, ті вимагають, щоб діти старанно вчилися. З іншого – обговорюють дипломи, які лежать на полицях. До того ж, учитель зараз – не єдине джерело знань. “Діти з легкістю відкривають мережу і можуть знайти там усе, що потрібно. Так учні самі показують, що вчителям уже час змінюватися і шкільну систему освіти теж терміново потрібно реформувати”, – пояснює експертка. Велику роль відіграє і ставлення самого педагога до своєї роботи. Якщо він просто бажає “відчитати” матеріал і якомога швидше піти, то сам руйнує мотивацію дітей до навчання. Звісно, урок не має бути розвагою, – зазначає Віра Романова. Проте, якщо школярам нудно, вони шукають цікавіше заняття, ніж, наприклад, конспектування слів учителя. Й інколи цією “розвагою” стає саме знущання над педагогом. Психологиня, яка спеціалізується на роботі з педагогами, Людмила Пилипчук розповідає, що вчителі масово на булінг не скаржаться, але останнім часом такі випадки трапляються частіше. “Найпопулярніші” ситуації – школярі регулярно ображають педагога словесно, ігнорують його чи влаштовують “бойкоти” (“не хочу нічого вчити, що ви мені зробите?”)”. Також вона додає, що сьогодні авторитет учителя в суспільстві справді “підірваний”. Передусім тому, що і діти, і батьки бачать, що освічені люди, зокрема й педагоги, часто не забезпечені на достатньому рівні, отримують низькі зарплати. У сучасному світі “вартим поваги” чомусь вважається той, хто успішний передусім фінансово. За словами Людмили Пилипчук, більшість випадків булінгу трапляються, коли: дитина копіює побачене вдома; є гіперопіка – школяр прагне довести, що має бути центром уваги і в школі теж; дитина сама стає жертвою насилля в сім’ї, і в школі самостверджується. Як бути? Психологи пояснюють, що варто зважати на специфіку роботи з підлітками. Вони мають певні інтереси, якими їх можна зацікавити. Або, навпаки – можна включити підлітка в свої інтереси, які йому доступні. Це не означає, що потрібно перестати бути вчителем, просто варто припинити займатися традиційними “оцінками”. Потрібно переходити передусім до розвитку умінь і навичок, дати школярам певні орієнтири. Ті вчителі, які продовжують займатися просто передачею знань, перебувають у дуже ризиковій для себе ситуації. Також, за словами психолога, практика розмов з “проблемним” учнем сам на сам невдала і може призвести до погіршення ситуації. Тоді можна “втратити” і весь клас. Звісно, кожен з учнів – індивідуальність, і до них потрібно ставитися відповідно. Але, якщо ми говоримо про урок, то там усе ж психолог рекомендує працювати з групою. Світ змінюється, і сьогодні важливо вміти вирішувати щось групою, працювати з груповою динамікою, емоційним інтелектом і сприйняттям одне одного. Іноді причиною булінгу стає небажання самого педагога знаходити порозуміння зі школярами (зазвичай, коли людина “не на своєму місці”), а діти це відчувають. Часто в підлітка-”булера” – конфлікт не лише з учителем. Він хоче продемонструвати щось одноліткам. А завдання вчителя – включити цього учня в загальну групову динаміку в класі, зацікавити його. Вкрай важливо зараз навчати самих учителів працювати з групою, а не традиційно сидіти за столом “із прямими очима і рівною спиною» Щодо методів покарання чи “задобрення” учнів, то в цьому випадку це навряд чи діятиме. Ситуація “пряників” рано чи пізно стане безглуздою – така мотивація, як правило, діє недовго. Крім того, існує ризик “вичерпання” фантазії, щоб щоразу вигадувати щось, чим їх можна було б мотивувати. Основні форми роботи з батьками щодо протидії булінгу: - включення питання запобігання та протидії булінгу до порядку денного батьківських зборів – форма організації спільної діяльності батьків, учителів, практичного психолога та соціального педагога, яка передбачає їх спілкування, обговорення актуальних питань не тільки навчання, а і виховання, ухвалення рішень; - проведення індивідуальних консультацій – форма роботи з батьками, яка передбачає надання фахівцями психологічної служби допомоги батькам з різних проблем родинного виховання; - проведення педагогічного консиліуму – спілкування учнів, учителів, фахівців психологічної служби навчального закладу та батьків, метою якого є: цілісне, різнобічне вивчення особистості учня, вироблення єдиної педагогічної позиції; визначення головних напрямів удосконалення виховно- го процесу зусиллями вчителів, батьків, самого учня; тренінги спілкування, методики оволодіння аутотренінгом; - проведення лекторіїв, семінарів, тренінгів. Робота з батьками( поради психологів ) Перше, що необхідно пам’ятати педагогу, що значну роль у виникненні булінгу відіграє сім’я: батьки як агресорів, так і жертв відрізняються неконструктивними стилями вирішення конфліктів, проблемами в комунікації. Стилі батьківського виховання, якого дотримуються деякі батьки не є ідеальним, і не є авторитетно-демократичним. Діти-агресори досить часто спостерігають ситуації насильства в сім’ї, а також зазнають тілесних покарань. Виникає так зване «коло насильства»: дитина бачить насильство в сім’ї, відтворює його в навчальному закладі, а потім у власній родині, і цикл повторюється у наступному поколінні. У групі однолітків має місце ситуація соціального навчання: перший епізод насильницьких дій, що не отримав негативної оцінки з боку дорослих, стає «пусковим гачком» для поширення подібних ситуацій у групі. Що конкретно можуть зробити батьки для того, щоб їх дитина не стала вигнанцем. Для того щоб запобігти потраплянню дитини до групи ризику, вони можуть порадити дитині: – не намагатися виділятися серед інших, якщо немає для цього підстав; – не хвалитися своїм матеріальним становищем, батьками, сучасними гаджетами; – не зазнаватися і не задиратися, не показувати свою перевагу над іншими; – не ябедничати і не підлизуватися до вчителів; – не ігнорувати «рішення» класу, якщо вони не суперечать моральним нормам не пливти проти течії свого «колективу»; – не давати приводу для приниження почуття власної гідності; – не демонструвати свою фізичну силу; – не звертатися до жалості оточуючих у зв’язку зі своїми хронічними захворюваннями або якимись фізичними вадами; – більше не показувати свою слабість. Можна порадити своїй дитині також: – знайти спільну мову з кожним учнем у класі; – відшукати собі друга серед ровесників, а краще не одного; – запрошувати однокласників у гості; – не намагатися завжди перемагати у своїх суперечках з ровесниками; – навчитися програвати і поступатися, якщо дитина справді не права; – навчитися поважати думку своїх однокласників. Якщо профілактичні заходи не допомогли і дитина все ж стала жертвою булінгу, батьки повинні: – звернути увагу на те, що трапилося з дитиною і контролювати ситуацію; – спробувати зрозуміти справжню причину того, що сталося з дитиною; – переконатися, що дитина дійсно стала жертвою шкільного булінгу; – повідомити про це вчителя і шкільного психолога; – спільно з дитиною та працівниками школи спробувати знайти шляхи виходу з ситуації, що склалася; – якщо дитина була дуже налякана і приголомшена тим, що трапилося, не відправляти її наступного дня до школи; – при важких переживаннях стресу спробувати перевести дитину до іншого класу або навіть школи; – при посттравматичному стресовому синдромі негайно звернутися до фахівців. Практичні та теоретичні поради щодо правильної поведінки вчителя у конфліктних ситуаціях Школа – це осередок постійної взаємодії між людьми, майданчик, де педагоги виховують дітей, збагачуючи їх новими знаннями. Тут постійно вирують емоції! І, на жаль, вони не завжди позитивні. А якщо додати сюди неабияку суспільну напруженість? Тож виходить, що все частіше ми чуємо страхітливі новини про булінг, конфлікти та навіть фізичне насильство у закладах освіти. Тема конфліктів у школі не є новою. Їхньою жертвою може стати будь-хто, часто і сам учитель. Тож варто знати все про механізми вирішення конфліктних ситуацій та мати в своєму арсеналі заходи, які допоможуть уникнути непорозуміння. Крім того, від обізнаності вчителя, його морального авторитету в шкільній спільноті залежить формування світогляду дітей. Головна проблема – відсутність порозуміння Цькування та конфлікти як явище формуються у певній спільноті – дисфункціональній групі. Тут завжди є жертва, агресор та інші особи, які спостерігають за конфліктом. І часто саме останні, навіть несвідомо, підтримують існування булінгу, який є видовищем для спостерігачів. Для того, щоб така група перетворилася на міцний та дружний колектив, необхідно шукати у її членів спільні локальні інтереси, які б змогли об’єднати колектив. Треба встановлювати контакт із дітьми, які демонструють хоча б мінімальні прояви агресивної поведінки. Для цього можна використовувати навіть незначний привід для налагодження діалогу. Це може бути будь-яке запитання у коридорі, їдальні чи на подвір’ї (наприклад, про улюбленого футболіста, хобі тощо). Учні дуже чутливо реагують на повагу та зацікавленість від старших, а особливо – вчителів. Незважаючи на обставини та «історію взаємин» з учасниками конфлікту, саме педагог має швидко локалізувати і нейтралізувати проблему. Якщо виникла кризова ситуація, вчитель має усвідомлювати: • Професійну відповідальність за її коректне вирішення. Учасники конфлікту мають усвідомити недопустимість існування таких ситуацій чи булінгу. • Значимість власної ініціативи у вирішенні конфліктної ситуації, визнання важливості інтересів та почуттів дитини, адже вони ще продовжують формуватися. • Факт, що сприйняття дитиною конфлікту і його причин може не збігатися з думкою педагога. Вчителю може бути нелегко зрозуміти глибину переживань дитини, а учню – взяти під контроль свої емоції чи визнати необхідність вирішення проблеми. • Значно легше запобігти виникненню конфлікту, ніж успішно його вирішити. Усі зусилля – на запобігання проявам насильства Школа – це осередок постійної взаємодії між представниками різних вікових груп. Існують ситуації, коли вчитель може стати свідком конфлікту, і навіть його учасником. У таких випадках педагог має усвідомлювати не лише необхідність швидкого вирішення проблемної ситуації, але й пам’ятати, що захисту потребує і він сам. Діалог та взаємоповага. Повага – це один із головних інструментів запобігання конфліктам. І якщо з’являються проблеми, треба боротися не з людиною, а з ситуацією. Необхідно знайти справжні причини конфлікту, бо визнання проблеми – це один із найголовніших кроків до її вирішення. Крім того, необхідно зрозуміти негативну мотивацію дитини, що спонукала її вчинити погано. Якщо вчитель не відчуває у собі достатніх сил для порозуміння з учнем – не варто соромитися цього. Краще звернутися по допомогу до психолога. Неприйняття дискримінації. Кажуть, що думка – найшвидша річ у світі. Тобто позитивне сприйняття людей, які оточують нас, може спонукати до реального порозуміння та спільної роботи задля унеможливлення виникнення конфліктів. У кожного члена шкільної спільноти має сформуватися переконання в абсолютній неприйнятності будь-яких проявів булінгу та дискримінації у школі та суспільстві. Чіткі «правила гри». Можна сформулювати (усно, а краще – письмово) сукупність правил поведінки і спілкування у навчальному закладі. Зверніть увагу на те, що такі норми мають давати відповіді на запитання «Як треба діяти?». Адже категоричні формулювання на кшталт «Цього не треба робити!» розвивають саме негативну мотивацію. Також створені правила мають бути максимально простими, чіткими та однозначними. Усвідомлення невідворотності відповідальності. Необхідно розуміти, що сам феномен існування булінгу та конфліктів у школі – це надзвичайно серйозне і загрозливе явище. Адже увесь сформований за шкільною партою негатив можна перенести й у доросле життя, стосунки у сім’ї та колективі. Тому варто одразу домовитися про те, що, оскільки такі явища неприйнятні, то й їх ігнорування чи замовчування неприпустиме. Не можна залишати без реакції жодного випадку булінгу чи образ. Діти мають зрозуміти, що реакція на протиправні дії буде негайною, а відповідальність – серйозною. Необхідно пояснити школярам, що інформування про такі явища – це життєва необхідність. Відеоспостереження. Відеозйомка може допомогти розібратися у проблемній ситуації та захистити права ображеного у суді. Крім того, вона діє на психологічному рівні: розуміння того, що порушення буде задокументовано, зупинить можливих ініціаторів булінгу чи конфліктів. Зверніть увагу на те, що для встановлення обладнання та здійснення відеоспостереження необхідно отримати згоду всіх учасників навчального процесу. Як діяти, якщо конфлікт відбувся? Кожну конфліктну ситуацію варто намагатися вирішити мирним шляхом та без психологічного тиску на можливих винуватців. Бо такі проблеми є свого роду етапом у відносинах між членами колективу. Головне – відійти від формулювання «Хто правий?», адже воно стимулює активізацію захисних механізмів, які можуть перетворити звичайне непорозуміння на глобальний конфлікт. Тож краще сформулювати запитання таким чином: «Як найкраще вирішити цю ситуацію?». Якщо виникла конфліктна ситуація з учнем, варто діяти за правилом «ніхто не правий, і ніхто не винен». Навіть у ситуаціях, коли провина дитини очевидна, не варто перекладати усю відповідальність на неї чи її батьків. Педагог має зрозуміти природу негативної мотивації учня, а після цього – відшукати механізми вирішення неприємної ситуації. Дисциплінарні заходи варто спрямовувати на виховання порушника, а не на його покарання чи осуд. А якщо догана та зауваження все ж мають місце – їх треба адресувати не конкретній дитині, а негативному вчинку загалом. Не варто забувати і про роль педагогічного колективу та учительського співтовариства. Її виразником може бути моральна підтримка, психологічна та методична допомога, а у найбільш кризові моменти – флешмоби та акції протесту вчителів. Саме завдяки їм можна активізувати інший механізм захисту прав учителів – суспільний резонанс та розголос у ЗМІ. Закон – головна зброя вчителя Варто пам’ятати, що одним із головних механізмів захисту прав учителя є чинне законодавство. Саме воно регламентує права та обов’язки всіх учасників освітнього процесу. Якщо ви знаєте права та обов’язки учасників освітнього процесу, розумієте, якими є повноваження та можливості державних органів і структур, ви зможете захистити себе та оточуючих.